Урологічний синдром, як інакше ще називають даний розлад, є системним захворюванням сечостатевої системи, що має звичайно хронічний перебіг і супроводжується утворенням піску і каменів в нирках, сечовому міхурі, а також відкладень в сечоводах і уретрі.

Існують певні ознаки сечокам’яної хвороби у кішок. В першу чергу, це часте і хворобливе сечовипускання. Пісок і камені травмують сечівник, що викликає запалення. Крім того, в сечі можуть бути присутні сліди крові, а також кристали солей, через що вона стає каламутною. Кристали часто застряють у сечовивідних шляхах, утруднюючи відтік сечі. В результаті, кішка часто сідає, але випорожнення сечового міхура повністю не відбувається. Це призводить до його переповнення, кішка втрачає апетит і стає млявою. Поза під час сечовипускання є напруженою, спина вигинається, кішка може нявкати.

Пальпація сечового міхура для кішки болюча. При прогресуванні захворювання стан тварини ще більше погіршується: від переповнення судини в стінках сечового міхура можуть лопнути, а сеча — потрапити в кровоносну систему. Інтоксикація обумовлює такі симптоми, як блювання та судоми. Нарешті, розрив сечового міхура призводить до перитоніту і, відповідно, до загибелі тварини.

Однак сечокам’яна хвороба у кішок може протікати довгий час зовні безсимптомно у випадку, якщо камені не мають гострих країв і не відбувається закупорку сечовивідного каналу. У цьому полягає підступність цієї недуги.

Причинами такого неприємного захворювання, як сечокам’яна хвороба у кішок, є неправильне харчування, гіподинамія, метаболічні порушення, гіповітаміноз, погана питна вода, рання кастрація котів, інфекції. Найбільш схильні до захворювання наступні породи: перська, сіамська, гімалайський, бірманська, мейн-кун. Часто хвороба наздоганяє кішок і котів після кастрації або стерилізації, оскільки сечовипускання у них відбувається рідше. Крім того, до відкладення солей кальцію і фосфору призводить рясне включення в раціон вихованця риби. Інфекція ж виступає порівняно рідкісною причиною розвитку сечокам’яної хвороби.

Який би небезпечною ні була сечокам’яна хвороба у кішок, лікування її може бути ефективним при своєчасному зверненні до лікаря. Господарю слід уважно стежити за своїм вихованцем: якщо тварина часто сідає в лоток, довго там сидить, часто вилизує отвір уретри, сідає в недозволених місцях і мочиться маленькими порціями, якщо в сечі помічена кров, при цьому у тварини погіршується апетит, то дані ознаки повинні відразу насторожити власника. Іноді при захворюванні спостерігається і повна відсутність сечовипускання, що чревато сечовим перитонітом. При виникненні хоча б деяких з цих симптомів слід, не відкладаючи, везти улюбленця до ветеринара.

В першу чергу, лікар повинен усунути закупорку. Для цього ветеринар спочатку обережно тисне на сечовий міхур. Часом ця процедура допомагає, проте, найчастіше виникає необхідність встановлювати катетер. Це достатньо болісний процес, що вимагає седації тваринного, а іноді проводиться і під анестезією. У більшості випадків процедура проходить успішно, але при невдалій катетеризації вихованцеві потрібна екстрена операція.

Щоб сечокам’яна хвороба у кішок не приводила до смертельного результату, ні в якому разі не можна лікувати вихованця самостійно. Не треба намагатися масажувати сечовий міхур або самим встановлювати катетер. Також ні в якому разі не слід давати сечогінні препарати. Лікування повинне проходити під суворим контролем фахівця. Тільки він, а не сусіди, друзі або родичі, здатний надати кваліфіковану допомогу вашому улюбленцю.